Aristotle. 2007.

Sorry, this entry is only available in Ukrainian and Русский. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

АРИСТОТЕЛЬ: «Яка різниця поміж освіченою та неосвіченою людиною? – «Як поміж живим та мертвим».

Найбільш впливовий у Стародавній Греції філософ-енциклопедист, учитель-засновник афінського Лікею, підсумував та систематизував античну науку.

З Аристотелем розпочався новий етап у розвитку філософії. Філософ розділив усі науки на три основні види:

Теоретичні: фізика, математика та «перша філософія» – метафізика.

Практичні: етика та політика.

Поетичні: творчі.

Центральним ученням метафізики є вчення про чотири причини і першооснови всього сущого:

Матерія – “те, з чого”;
Форма “те, що”;
Причина «те, звідки»;
Ціль, або кінцева причина «те, заради чого».

Аристотель робить висновок, що рух світу це єдиний процес. І першопричиною процесу руху є Бог, оскілки ніщо не відбувається саме собою. Бог – початок вусіх початків. Але це не Бог, про якого говорить релігія. Бог – це чиста форма, всеосяжна та надчутлива сутність.

Розмірковуючи про такі категорії, як етика і політика, Аристотель приходить до висновку, що необхідність людей жити в суспільстві призводить до необхідності політики – науки про мистецтво державного управління. Мета політики, за Аристотелем, досягнення загального блага шляхом виховання у громадян чеснот. Головний у державі – громадянин.

Аристотель є основоположником логіки. Розробляючи методи пізнання, Аристотель створив його алгоритм: поняття, судження, висновок. Ця схема стане класичною основою логічного мислення.

Аристотель – автор цілісної науки про чесноти – етики. Найвищим благом у житті філософ визнає щастя, що є блаженство. Щастя за Аристотелем – внутрішній стан задоволеності життям від реалізованої чесноти. Основа щастя – розумна діяльність, що сприяє розвитку індивідуальних творчих здібностей. Мораль та щастя – тотожні категорії. Основні умови щастя: правильні вчинки, моральне вдосконалення, дружба, розвиток розуму, здоров’я, наявність зовнішніх благ, активна громадянська позиція.

Філософ описує етичні чесноти, які сприяють досягненню Блага. Доброчесність – це внутрішня впорядкованість. Аристотель визначає дві чесноти, які розкривають сенс людського буття, а саме – розважливість та мудрість. Розважливість полягає у коректному встановленні того, що благо, і що зло для людини.

Поміркованість почуттів, за Аристотелем – найвища чеснота і є мрія філософа, безпристрасність, спокій розуму і почуттів дозволяють знайти справжнє, об’єктивне знання про світ і людину. Досягти чесноти – врівноважити почуття між недоліком та надлишком, виявити мистецтво міри. Призначення життя людини – постійна вправа у виробленні щедрості, великодушності, лагідності, поміркованості, честолюбства, мужності, дружелюбності, справедливості (остання є головною в організації держави).

Основа етики Аристотеля – вчення про душу як частини всесвітнього і вічного Розуму. Душа людини містить дві протилежні частини – розумну і тваринну. Душа безсмертна лише у своїй розумній частині. Завдання для людини – зберегти усвідомлений зв’язок із розумною частиною душі. Розумна душа людини після смерті тіла об’єднується з Космічним Розумом.

“Друг – це одна душа, яка живе в двох тілах”.