В. С. Соловйов. 2013

«Головна справа віри щодо Бога є молитва, щодо ближнього – милостиня, щодо своєї власної природи – утримання або пост».

СОЛОВЬОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ
1853-1900
Російський релігійний мислитель, містик, поет, публіцист, літературний критик
Основний образ філософії Соловйова – Софія – Душа Світу. Мова про містичному космічному істоту, що поєднує Бога з земним світом. Софія являє собою вічну жіночність у Богові і, одночасно, задум Бога про світ. Цей образ зустрічається в Біблії. Соловйову ж він був відкритий у містичному баченні, про який розповідає його поема «Три побачення». Ідея Софії реалізується трояким способом: у теософії (Божественна мудрість) формується уявлення про неї, в теургії (боготворчість) вона перебуває, а в теократії (влада Бога) вона втілюється.
Мислитель стояв біля витоків духовного відродження російської творчої інтелігенції початку XX століття. Вплинув на філософію і літературу ХХ століття. Соловьйов розробив власну концепцію моралі і права, пропагував ідею возз’єднання Західної і Східної Церков.
ПРАЦІ «Читання про Боголюдство» (1877-1891), «Критика абстрактних початків» (1880), «Життєва драма Платона» (1888), «Росія і вселенська церква» (1889), «Сенс любові» (1892-1884), «Виправдання добра» (1897-1899), «Три побачення» (1900).