Піфагор. 2009

Автор: Алексей Леонов
Матеріал: Шамот
Місцезнаходження: Частное собрание

ПІФАГОР: «Хай буде благословенне божествене число, котре породило богів та людей».

близько 570 – 490 р.р. до н. е.

Давньогрецький філософ, математик. Засновник піфагореїзму – учення про число як основу світоустрою.

Піфагор визначає число основою всього сущого у світі. Мислитель прийшов до того, що співвідношення чисел є гармонією космосу, а разом вони створюють єдине ціле. Мірою всіх нематеріальних та матеріальних речей є числова характеристика та співвідношення між числами. Поклавши в основу світу число, піфагорійці розробили символічне оцифрування буття в математиці. Нумерологія Піфагора зводить видимий навколишній світ до «числової матриці», пізнати яку можна лише вийшовши за її межі. Душа може зрозуміти цю числову сутність світу лише поза тілом. За допомогою математики, як стверджують піфагорійці, можна зрозуміти істину, дізнатися реальність і вийти за межі матриці ще за життя тіла. Піфагорійці, подібно до зороастрійців, шанували вогонь життя, – співали гімни ранковому світлу, вірячи у велику творчу силу музики та світла. Вчення про гармонію сфер ґрунтується на русі планет, зірок, космосу, які видають гармонійне звучання. Людина як космічна істота «не чує» музики сфер, оскільки народжена у цій симфонії та сприймає її як повітря.

Саме Піфагор уперше застосував поняття «космос». Так він характеризував усю світобудову та закон світу – красу, що означає порядок, гармонію, симетрію. Філософ виходив із того, що порядок – корисний і прекрасний, а безлад – завдає шкоди, вносить дисгармонію. Побачити красу може той, хто налаштував свій внутрішній світ, мікрокосм на порядок, став співзвучним космосу.

Піфагор називав себе філософом, тобто тим, хто любить мудрість, і визначав своє призначення у нескінченних пошуках єдиної істини. Людина створена за образом Бога і може відкрити в собі священну причетність до мудрості, стриманості, миролюбності. Для Піфагора душа – вмістище мудрості – складається з розуму, розсудку, пристрасті. Розсудок і пристрасть властиві всім живим істотам, а розум – наслідок розвитку . Процес розвитку мислення та пізнання, на думку Піфагора, робить людину людиною, наділяє її мудрістю. Піфагор стверджував, що свідомий вибір людини добра чи зла – одне з найголовніших завдань людини у житті й залежить повністю від її вільної волі. Життя з добром, каже філософ, наповнює життя щастям і відчиняє двері до істинного знання.

Піфагор говорить про душу людини як про безсмертну матерію, яка втілюється і в людському, і в тваринному вигляді (піфагорійці рішуче виступали проти вживання м’яса тварин). Призначення життя – турбота про порятунок і очищення душі, створення кращих умов для її прояви. Завдання земного життя людини, за Піфагором, – досягти порядку внутрішнього світу, «числа», гармонії.

______________

«Порядок хай буде твоїм божеством! Невпинно віддавай йому  служіння свого серця: порядок є союзом усіх речей. Сама природа через нього існує.

«На полі життя ходи, як сіяч,  рівним і постійним кроком».

«Якщо тебе запитають: «У чому благополуччя?», відповідай: «Бути у злагоді із собою».