Михайло Врубель. 2009.

Автор: Олексій Леонов
Матеріал: Шамот
Місцезнаходження: Приватна колекція


Портрет відомого художника Михайла Врубеля (17.03.1856 – 14.04.1910), чиї розписи прикрашають дві київські церкви: Кирилівську та Володимирський Собор. Врубель – природжений художник-монументаліст, і свій дар розкрив саме у Києві у Кирилівській церкві. Один із кращих монументалістів XIX ст. Врубель зображений у скульптурному портреті художником-філософом із глибоким поглядом в ореолі своїх роздумів про суть життя. Все життя цього великого майстра балансувало на грані реального і фантастичного, фантазії та правди, і де закінчувалось одне, а починалось інше – невідомо, зрештою, цього не міг збагнути і сам художник.
****
Якщо ви відвідаєте у Києві Кирилівську церкву, підніметеся на хори і розглядатимете найбільшу Врубелівську композицію «Зішестя Святого Духу», зверніть увагу на відтінки, котрими художник передав білий колір вбрання апостолів. Мистецтвознавці стверджують, що нормальне людське око зазвичай здатне вирізнити лише сім відтінків білого. Врубель вирізнив їх кілька десятків. І тому його білий колір сяє перламутром річкової мушлі. І кожної години, залежно від зміни освітлення, все це виглядає по-різному.

Митець народився в місті Омськ у 1856 році. Родина була забезпечена. Батько – військовий юрист, часто міняв місце проживання. Саме звідти у Михайла багато яскравих вражень. І серед найперших – ті з України. В Одесі Михайло Врубель закінчив гімназію, в Києві двічі жив і працював, а цілком, здається, бував там частіше, тікаючи від усіх під час загострення хвороби. Михайлові Врубелю пощастило з учителями – в Петербурзькій академії мистецтв ними були Павло Чистяков і Валентин Сєров, але авторитетів Врубель ніколи не визнавав, він посварився не тільки з учителями, але також з Миколою Ге та Іллею Рєпіним. Зате здобув право на власний голос у мистецтві.

Доля обдарувала Михайла Врубеля надприродною пам’яттю і надзвичайною чутливістю, яка безкомпромісно відкидала фальш – в мистецтві й у міжлюдських стосунках.
Врубель найчастіше ходив у чорному костюмі і стверджував, що він – фаталіст і геній. Сучасники переважно погоджувались, адже у кого ще прізвище так схоже на Рубльова, а картини пророкують долю.

Михайло Врубель був блискучим рисувальником, і як мало хто в малярстві володів кольором. Природа дала йому бурхливу фантазію. Сучасники говорили, що всіх цих дарів одній людині, навіть талановитій – забагато. І справді, іноді здавалось, що сам Врубель немов би втрачає контроль над творчим процесом. Але це тільки миттєве відчуття.

Кожен мазок, кожен штрих лягали на своє місце, рука тремтіла не від сумнівів чи вагань, а від хвилювання і потреби передати мить, що зникає назавжди. Звідси наші абсолютно точні співвідчуття з митцем – захоплення від «Морської царівни», радості й чистоти від його «Лебедів», драматичної сили і незбагненної внутрішньої напруги біля його «Демонів».

Врубелю вдавалось усе – рисунок, розписи, малярство, кераміка. На виставках у Росії й за кордоном символіка його образів хвилювала, зачіпала, тривожила. «Ось спробуйте, нарисуйте повітря на галузках», – говорив майстер, і в пейзажах Врубеля воно є.

Відкрийте правду про людину – і це вмів Врубель. Серед його портретних шедеврів – зображення Надії Забіли – дружини художника, улюбленої співачки Римського-Корсакова.

Розповідають, що митець відразу закохався в неї, проте спочатку в її голос, а вже потім у саму жінку. В їхніх стосунках було багато романтики і стільки ж – драми.

Це передвіщав ще перший «Демон». За вісім років до смерті автор захворів на тяжку душевну хворобу, за чотири до свого кінця в 1910 році – осліп. Він втратив зір, та в миті просвітління ще сильніше відчував. Шкода лише, що Михайло Врубель не побачив, які натовпи збирають його картини на виставках, як годинами простоював біля них Пікассо і як перед його творами і нині люди стають навколішки.

І так уже століття Михайло Врубель перемагає демонів часу.
За матеріалами https://lukl.kyiv.ua/