Зороастр. 2005.

Найбільш шанований учитель Близького сходу Зороастр (близько 628-551 н. е.)  проповідував дуже близькі християнському світу істини, які виражалися посилом добра у світ на рівні думки, слова і справи. Релігійний реформатор заклав основи морального розвитку цілого регіону через заповідь: «Нехай щасливий буде той, хто бажає щастя іншим».

Згідно вчення Зороастра, світло – це є наявність Бога у проявленому матеріальному світі. Зороастрійці звертаються обличчям до світла як до Бога. Послідовники Зороастра поклоняються вогню, як найбільш важливому та доступному для людини з давніх-давен джерелу світла та тепла. Зороастризм вводить поняття посмертного суду – підрахунок діянь, скоєних у житті. Якщо добрі справи людини хоча б на волосинку переважили злі, язати (янголи) ведуть душу до Будинку пісень. Якщо переважили злі справи, душу забирає в пекло дев Візареша (дев смерті). Проповідь пророка мала яскраво виражений етичний характер, засуджувала насильство, прославляла мир поміж людьми, чесність і творчу працю, а також утверджувала віру в Єдиного Бога (Ахури).