Якоб Бьоме. 2013

«Зло – ворог сам собі, початок занепокоєння, що безперервно прагне до самоліквідації».

«Без протилежностей ніщо не проявляється».

Якоб Бьоме

1575-1624

Німецький християнський містик, провидець, теософ, родоначальник західній софіології – вчення про «Премудрість Божу».

Прозваний сучасниками «Тевтонським філософом» (в ті часи містицизм не без підстави називали «тевтонською філософією»), Якоб Бьоме, подібно Лютеру, вважав, що порятунок людини можливо не зовнішніми добрими справами, і навіть не зовнішнім сприйняттям Бога, але тільки внутрішньої вірою серця.

Якоб Бьоме справив значний уплив на розвиток філософії. Наступність і розвиток його ідей висловили Християн фон Розенрот, Йоганн Гаман, Франц Баадер, Гегель, Фрідріх Шеллінг, Карл Еккартсгаузен, Володимир Соловйов, Микола Бердяєв, Семен Франк й ін.

Продовжувачами Бьоме в містичному сенсі можна вважати численні спільноти, такі як Релігійне Товариство Товаришів, Філадельфійське суспільство, спільнота Гіхтеля, який був його учнем, розенкрейцерів XVII-XVIII століть (в Росії називалися мартиністів), мартінезістов, включаючи Сен-Мартена і багатьох представників християнської теософії .

ПРАЦІ «Аврора, або Ранкова зоря в сходженні» (1612), «Про три принципи» (1619), «Про трояке життя людини» (1620), «Про таїнство Духа» та інші.