Тарас Шевченко. Великий Кобзар. 2019.

Весь свій могутній талант Тарас Шевченко присвятив служінню народові. Тому й не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом. І не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. Прикладом цього є його перша книга «Кобзар», 26 квітня 1840 у Петербурзі вийшло перше видання. Народ назвав її своєю книгою, Біблією українського народу. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки України, боротьба гайдамаків з боротьбою народу за щастя і волю.

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Могутній геній Т.Шевченко дарував і дарує нам почуття національної самосвідомості, визначає місце України в світі, в історії, її шлях в прийдешнє. Тарас Шевченко – Поет, Художник й Пророк, який, простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником наших патріотичних діянь.

Однією із заслуг Шевченка стало те, що він вивів із тривалого занепаду нашу мову, а українську літературу підніс до європейського рівня. У творчості поета сконцентровано духовні надбання, внутрішній світ і звичаї українців. Його творча спадщина проливає світло на характер міжетнічних взаємин в Україні тих часів, розкриває особливості процесів самовизначення, окреслює риси українського характеру. Шевченкове слово єднає нас в одну національну цілість із єдиною метою – відновити народовладну суверенну українську державу на всій її сторичній території. Жарини, які він розпалював у багатті української свідомості, вибухнули полум’ям – народ розірвав споконвічні кайдани, збулося Шевченкове пророцтво.

Тарас Шевченко, народившись два століття тому, передбачив долю нації і Батьківщини:

Козак

Було колись – в Україні

Ревіли гармати:

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю:

Минулося – осталися

Могили на полі.

Не вернуться сподівані.                   Смійся, лютий враже!

Не вернеться воля.                            Та не дуже, бо все гине, –

Не вернуться запорожці.                  Слава не поляже.

Не встануть гетьмани.                      Не поляже, а розкаже.

Не покриють Україну                       Що діялось в світі.

Червоні жупани!                                Чия правда, чия кривда

Обідрана, сиротою                             І чиї ми діти.

Понад Дніпром плаче:                      Наша пісня, наша дума

Тяжко-важко сиротині.                    Не вмре, не загине…

А ніхто не бачить…                          От де, люди, наша слава,

Слава України!

Знову й знову перечитуючи сторінки «Кобзаря» та його «Заповіт», ми відновлюємо вірність ідеалам геніального поета, видатного державного мислителя, найгуманнішого Пророка України. Його творчість невмируща. Його слово таке просте, таке доступне, таке сміливе, волелюбне, таке гаряче і живе. Воно має магічну силу. Його життя можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє.

За матеріалами naurok.com.ua