Сократ. 2005.

Сократ: “Неможливо жити краще, аніж  проводити життя у прагненні стати більш  досконалим”.

близько 469 р. до н. е. – 399 р. до н. е.
Давньогрецький мислитель, перший філософ в історій людства, який прагнув пізнати суть людини. Заклав основу давньогрецької філософії.

Учення Сократа знаменує поворот історії філософії. Сократ першим «розірвав із філософією природи заради філософії людини».

Мудрець звертається до себе, вивчаючи внутрішні посили. Головна ідея його філософії – шлях до мудрості через самопізнання. Дельфійський максимум «Пізнай самого себе» стала девізом Сократа. Пробудженню душі сприяє спілкування людини зі своїм внутрішнім голосом і з людьми, тому філософ вважає головним методом –  діалог, зокрема майевтику – особливої техніки ставити запитання, відповіді на які допомагали людині знайти істину в собі, звільнитися від неправильних переконань та ілюзій.

Слухаючи свій внутрішній голос – «даймоній», філософ завжди знав, як має чинити у житті, і до цього закликав афінян: жити по совісті, згідно з громадянським обов’язком, виконувати закони держави. Сократівський метод пошуку істини шляхом діалогу направляв громадян до прийняття правильних рішень не переконанням, а природним розумінням правильного шляху.

Найважливіше, за твердженням Сократа, – вірити в істину та справедливість, застосовувати їх у своєму житті. Учитель сам був взірцем для наслідування: відданий і законослухняний громадянин, хоробрий солдат, чесний суддя, безкорисливий друг, витриманий мислитель, що володіє собою. Філософія Сократа визначала призначення людини у прагненні до самовдосконалення, досягнення рівня гідної людини. Змінити себе може сама людина, а учитель спрямовує індуктивними питаннями та особистим прикладом. Справжнє благо, за Сократом, не в задоволенні людських забаганок, а в тому, щоб життя узгоджувалося з істиною. Усвідомлення істини допомагає людині стати вище всяких спокус, не стати рабом своїх бажань, перебороти страх – стати вільним.

«Ніхто не робить помилок добровільно», – говорив Сократ, тому основою будь-якої чесноти є знання, яке досягається шляхом пізнання. Той, хто знає суть добра, не чинитиме погано. Основою моральності є три чесноти: поміркованість, хоробрість, справедливість. «Благородна людина», за Сократом, перш за все, дбає не про своє тіло, а про душу та її вдосконалення.

Сократ утверджував безсмертя душі. Найголовніше для її вічного блаженного проживання – це чистота, безпристрасність та моральність земного життя. Свідоме тілесне існування має бути підготовкою до життя небесного: не йти на пристрасті, зосередитися на вдосконаленні внутрішнього життя, остерігатися бажань тіла. Високоморальне земне життя тіла приведе душу «в місце божественне, безсмертне, розумне», де вона здобуде блаженство. І навпаки, – усі сильні радості та смутки, усі пристрасті, «як цвяхи, пронизують душу». У небесному світі такій душі складно оговтатися від тілесної залежності, і вона знову і знову приходитиме на землю, щоб виростити і пожати те зерно (бажань і вчинків), що було посіяно минулим тілом. За Сократом, велике щастя для душі відчувати легкість звільнення від тілесних кайданів, радість здобуття божественного дому, і це щастя не варто затьмарювати земними прив’язками. Саме над цим і варто трудитися людині все своє свідоме життя в тілі, тому що в тому світі «добрим бути краще, ніж злим».

«Виховання – справа важка, і поліпшення його умов – один із священних обов’язків кожної людини, бо немає нічого важливішого, як освіта самого себе та своїх ближніх».