Моління про Чашу. 2005.

Скульптурна композиція розкриває душевний стан Ісуса Христа під час молитви в Гефсиманському саду. Момент прийняття доленосного рішення бути гідним і виконати Вищу Волю ціною великих страждань заради спасіння світу змушує задуматися про трагічну самотність Спасителя.

Ісус Христос у стані молитви говорить: “Отче! О, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене! Втім, не Моя воля, але Твоя хай буде!” (Лк. 22:42). Під чашею тут маються на увазі страждання.

Образ запозичений із звичаю східних царів посилати засудженим на страту чашу з отрутою. Ісус просить, якщо це було б можливим, щоб світ був урятований і правосуддя Бога реалізувалося би без хресних страждань і смерті Його Сина, що настільки тяжкі для людської природи, то Ісус благав би позбавити Його від цих страждань. Але Спаситель розуміє, що оскільки світ не може бути врятованим без спокутної жертви, бо премудрість Бога знайшла необхідним саме у цей спосіб спасіння світу, то Ісус із повним примиренням приймає цю гірку чашу: “Не Моя воля, але Твоя хай буде!” (Лк. 22:42)

Скульптура виражає прийняття і примиренність Ісуса перед чашею страждань. У дещо піднятій голові, у складених для молитви долонях, твердо притиснутих одна до одної, – у всьому образі Ісуса Христа – напружене поєднання, здавалося б, несумісних проявів: готовність, рішучість і, водночас, бездіяльність; внутрішня духовна сила та велика мудрість у її прояві; знання страшного результату та його прийняття; розуміння майбутньої зради та велике прощення.