Конфуцій. 2006.

Стародавній мислитель і філософ Китаю Конфуцій (бл. 551 – 479 до н. е.) заклав основи філософської системи, відомої як конфуціанство, якої притримуються мешканці не тільки Китаю, а й деякі країни Східної та Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В’єтнам, Сінгапур. До того ж ці принципи настільки органічно увійшли в основу національної культури, що народи часто не помічають, що говорять словами Конфуція.

У віці дещо більше аніж 20 років Конфуцій прославився як перший професійний педагог Піднебесної. Його педагогічна доктрина базувалася на принципі рівних можливостей – «навчання незалежно від походження» учня і передбачала мінімальну плату. Крах стародавніх засад, смута у суспільстві привели Конфуція до висновку про необхідність нової моральної філософії.

Конфуцій ставив ціль зрозуміти сенс людського життя, усвідомити приховану природу людини. «Я щодня перепитую себе: чи віддано служу людям, чи щирий у стосунках із друзями, чи виконую заповіді вчителя?», – говорив Конфуцій.

Прототипом добрих суспільних відносин Конфуцій вбачив злагоду у сімейних стосунках. Учитель заохочував сповідувати традиційний для Китаю культ предків як збереження вірності батькам, роду та державі. Велике значення Конфуцій приділяв внутрішньому світу людини, культурі та нормам поведінки. Мудрий Учитель уважав, що моральність є основою поведінки людини, і тому людей розглядав із позиції моралі. Конфуцій уважав, що благородні люди повинні оберігати і поширювати в народі моральні цінності, і в цьому він вбачав одну з головних складових частин здоров’я суспільства. Справжнє призначення людей – бути людяними, отже, милосердними і великодушними.