ІММАНУЇЛ КАНТ. 2014

«Наука – це організовані знання, мудрість – це організоване життя».

ІММАНУЇЛ КАНТ – німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії, працював на межі епох Просвітництва і Романтизму (1724-1804).

Як агностик Кант заперечував можливість абсолютного пізнання світу людиною, але при цьому висунув уявлення про те, що не об’єкт, а суб’єкт – «річ у собі» – більш важливий у процесі пізнання. Головна мета пізнання – формування  духовності, моралі у людей, заснованої на категоричному  імперативі – загальному апріорному законі моралі. А сама людина в цій системі стає вищою цінністю. Розробка етичних проблем займала у творчості Канта особливе місце.

Головною заслугою філософа являєтся розробка оригінальної теорії пізнання, а також етичного, естетичного, антропологічного і правового учень, які заклали основу німецької класичної філософії. Завдяки роботам  філософа стала активно розвиватися діалектика, з’явився синтез як метод наукового дослідження.

Крім того, філософ займався науково-природничими проблемами: розробив космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи з гігантської первісної газової туманності; намітив ідею генеалогічної класифікації тваринного світу; висунув ідею природного походження людських рас; вивчав роль припливів і відливів на нашій планеті.

ПРАЦІ «Основи метафізики моральності» (1785), «Критика практичного розуму» (1788), «Метафізика характерів» й ін.