Аристотель. 2007. Шамот

АРИСТОТЕЛЬ: «Яка різниця поміж освіченою та неосвіченою людиною? – «Як поміж живим та мертвим».

Найбільш впливовий у Стародавній Греції філософ-енциклопедист, учитель-засновник афінського Лікею, підсумував та систематизував античну науку.

З Аристотелем розпочався новий етап у розвитку філософії. Філософ розділив усі науки на три основні види:

Теоретичні: фізика, математика та «перша філософія» – метафізика.

Практичні: етика та політика.

Поетичні: творчі.

Центральним ученням метафізики є вчення про чотири причини і першооснови всього сущого:

Матерія – “те, з чого”;
Форма “те, що”;
Причина «те, звідки»;
Ціль, або кінцева причина «те, заради чого».

Аристотель робить висновок, що рух світу це єдиний процес. І першопричиною процесу руху є Бог, оскілки ніщо не відбувається саме собою. Бог – початок вусіх початків. Але це не Бог, про якого говорить релігія. Бог – це чиста форма, всеосяжна та надчутлива сутність.

Розмірковуючи про такі категорії, як етика і політика, Аристотель приходить до висновку, що необхідність людей жити в суспільстві призводить до необхідності політики – науки про мистецтво державного управління. Мета політики, за Аристотелем, досягнення загального блага шляхом виховання у громадян чеснот. Головний у державі – громадянин.

Аристотель є основоположником логіки. Розробляючи методи пізнання, Аристотель створив його алгоритм: поняття, судження, висновок. Ця схема стане класичною основою логічного мислення.

Аристотель – автор цілісної науки про чесноти – етики. Найвищим благом у житті філософ визнає щастя, що є блаженство. Щастя за Аристотелем – внутрішній стан задоволеності життям від реалізованої чесноти. Основа щастя – розумна діяльність, що сприяє розвитку індивідуальних творчих здібностей. Мораль та щастя – тотожні категорії. Основні умови щастя: правильні вчинки, моральне вдосконалення, дружба, розвиток розуму, здоров’я, наявність зовнішніх благ, активна громадянська позиція.

Філософ описує етичні чесноти, які сприяють досягненню Блага. Доброчесність – це внутрішня впорядкованість. Аристотель визначає дві чесноти, які розкривають сенс людського буття, а саме – розважливість та мудрість. Розважливість полягає у коректному встановленні того, що благо, і що зло для людини.

Поміркованість почуттів, за Аристотелем – найвища чеснота і є мрія філософа, безпристрасність, спокій розуму і почуттів дозволяють знайти справжнє, об’єктивне знання про світ і людину. Досягти чесноти – врівноважити почуття між недоліком та надлишком, виявити мистецтво міри. Призначення життя людини – постійна вправа у виробленні щедрості, великодушності, лагідності, поміркованості, честолюбства, мужності, дружелюбності, справедливості (остання є головною в організації держави).

Основа етики Аристотеля – вчення про душу як частини всесвітнього і вічного Розуму. Душа людини містить дві протилежні частини – розумну і тваринну. Душа безсмертна лише у своїй розумній частині. Завдання для людини – зберегти усвідомлений зв’язок із розумною частиною душі. Розумна душа людини після смерті тіла об’єднується з Космічним Розумом.

“Друг – це одна душа, яка живе в двох тілах”.