Шляхами духу
в Музеї імені М.К. Реріха

Молодий київський скульптор Олексій Леонов – давній і хороший друг Музею імені Н.К. Реріха. Його роботи виставлялися тут, коли він ще був студентом Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. У 2006 році талановитому юнакові запропонували оформити вестибюль і виставкові зали музею: Живої Етики, Петербурзький, експедицій, Святослава Реріха і т. Д.

За кілька років Леонов створив портрети членів родини Реріхів, композиції за мотивами картин Миколи Костянтиновича, скульптурні зображення засновників світових релігій, західних і східних мудреців, діячів науки, культури і мистецтва, що зробили безпосередній вплив на еволюційний і історичний процес. Зал Живої Етики прикрасили бюсти Акбара Великого, Рамакрішни, Ехнатона, Марка Аврелія, Сергія Радонезького, Соломона, Конфуція, Ісуса Христа, Будди Шак’ямуні, Платона, К.Е. Ціолковського, П.А. Флоренського, М.-К. Чюрльоніса та ін. Вони розташовані в кілька ярусів по сторонам невеликої піраміди, на її верхньому щаблі – Матір Світу, захисниця і покровителька людства. Найбільш пізні роботи – скульптурний портрет Є.І. Реріх, встановлений на ведучій в зали музею сходах, і композиції «Будда. Чаша дає »,« Крішна »та« Ріші В’яса »в залі Кулу – виконані в 2009 році.

У стінах музею неодноразово влаштовувалися і персональні виставки Олексія Леонова. Перша – «Водійство духу» – в 2007 році, друга – «На порозі Нового Світу» – на початку цього року. І, нарешті, третя – «Шляхами духу» – в кінці липня – середині серпня.
Лейтмотив виставки – тема благородного, жертовного служіння в ім’я істини. Добровільно прийнявши важку ношу вибраності, страждаючи від недосконалості і грубості світу, Учителя являють своїм життям приклад любові, мудрості і самовідданості.
Багатьох з них Леонов зображує з зверненим до Неба пильним поглядом, з притиснутою до серця долонею – саме за допомогою серця вони спілкуються з Вищим. Серце – чуйний інструмент, налаштований на космічне співзвуччя провідник небесних енергій. Художня мова скульптора строгий і лаконічний – великі, узагальнені форми, точний, вивірений силует. При цьому зовсім немає відчуття відстороненої холодності, образи дивно живі, теплі – здається, доторкнешся рукою, і вони повернуть голову, стрепенуться, звернуться до тебе зі словами вчення.

Невимовну доброту, терпіння, любов до людей випромінює лагідний лик «Спасителя». Ласкаві руки Сина Господа дбайливо підтримують спрямованого до Світла малюка з величезними, довірливо розкритими очима – ще мить, і він вже самостійно, без будь-якого стороннього участі спілкуватиметься з Богом ( «Шлях до батька»).

Не менш проникливі і людяні створені за канонами древньої іконопису образи Богоматері – «Богородиця Замилування», «Богородиця Кіккський», «Мадонна з чашею», «Мадонна з немовлям». З трепетною ніжністю Богородиця обіймає маленького сина, передчуваючи його майбутню трагічну долю. Той у відповідь тягнеться до матері, ласкаво притискається до її щоці, дивиться не по-дитячому серйозно і усвідомлено, ніби і сам знає про те, що йому належить. Композиції Лео¬нова позбавлені суворості і статики – внутрішній порив душі перетворює зовні такі нерухомі, класично вивірені твори.
Турбота про долю світу – суть образів православних святих: провідного безперервний діалог з Богом Миколи Чудотворця; скромного, доброзичливого, здібного розуміти мову звірів і птахів Сергія Радонезького; пронизує списом дракона Георгія Побідоносця.
Експресивні і динамічні образи ангелів Апокаліпсису. Тут немає спокійних, неквапливих «переливів» форми, текучих, плавних ліній; різкі, прямі, розташовані під різними кутами межі, які вступили в напружений діалог площині, чіткі, колючі силуети підсилюють відчуття драматизму. Небесні посланці – уособлення незламної могутності і неминучого, невблаганного Відплати. Напружено застигли на рукоятці меча долоні ангела, суворий, трагічний лик Слуги Господа висловлює велику біду і співчуття ( «Ангел останній. Попередження»). Але звістка про прийдешнє Апокаліпсисі не почув, шлях до Світла не знайдений, і як грім серед ясного неба приходить час розплати за гріхи. Правосуддя вершить наділений неземним величчю Ангел Кінця ( «Ангел останній. Очищення»). Грізно зсунувши брови, він виймає з піхов караючий меч. Палахкотять на вітрі пасма волосся, схожі на леза гострі риси обличчя.
Притягує погляд скульптурне зображення Владики Морії. Його величезні очі дивляться у вічність. Причетність до Вищої в тій чи іншій мірі властива всім образам Посланців Світу – будь то східні правителі або філософи, античні мислителі, середньовічні святі або майстра Відродження. Вчителі людства все до одного – яскраві індивідуальності з неповторною зовнішністю, характером, різним баченням світу. У простих, грубих одязі, з непокритою головою йде по землі Лао-Цзи, лоб філософа поборознена глибокими зморшками, з-під густих, рунистих брів визирають невеликі пильні очі; спокійно стоїть зі схрещеними на грудях руками Конфуцій; красиві тонкі, витончені риси трохи іронічного, що сидить в позі лотоса Акбара Великого; з хвилюванням ловить космічні вібрації грає на сопілці принц Крішна – гнучке, пластичне тіло юнака зігнуто в танці; суворий одягнений в тогу Платон, в одній руці він тримає сувій, інша, з опущеною вниз долонею, закликає до мовчання невидиму аудиторію; глибоким стариком, котрі відають про великих радощах і в горю світу, зображений Леонардо да Вінчі; натхнена чує голос Бога Жанна д’Арк, в очах дівчини – готовність виконати покладену на неї місію; дивовижна лагідність, мудрість, чистота вчуваються у вигляді зануреного в медитацію Будди Шак’ямуні ( «Будда. Чаша дає»).

Біля входу до другого залу експозиції глядача зустрічає скульптура «Скарб світу». Одягнений в тибетські одягу Микола Костянтинович уважно і зосереджено дивиться на безцінний скарб – скринька з метеоритом, переданим Олені Іванівні Владиками Шамбали, його обличчя випромінює мудрість і спокій.
Стан зосередженості, самозаглиблення передає ще один портрет Великого Подорожнього. Поруч – композиція «Знамя культури і світу. Н.К. Реріх », нагадування про його діяльності на захист світової культурної спадщини. Висока, кістлява постать Майстра зображена на тлі арки, прикрашеної роздмухуваний вітром полотнищем Прапора.
Скульптурні портрети Олени Іванівни – уособлення жіночої мудрості, терпіння. Ось дівчинка-підліток, що марить про далеких світах ( «Олена. Мрії»), в її зовнішності вже вгадуються риси майбутньої водіїв і натхненницею; вона вся – порив, вся – прагнення, миле дитяче личко піднято до неба, сяючі очі радісно відкриті назустріч новому. А ось зріла, яка зазнала чимало труднощів і страждань на Шляху жінка ( «О. І. Реріх»). Олексій зумів передати цілісність і незламну твердість натури Олени Іванівни, вместившей в себе чистоту помислів і високе почуття відповідальності за свої вчинки, самовіддане служіння ідеалам.
Ці риси проступають в символічних жіночих образах, створених за мотивами картин Миколи Костянтиновича. Леонов усвідомлює важливу роль Жінки в справі перебудови і одухотворення світу. Злетіло незгасимої полум’я в долонях «Несучою світло», спокійний і споглядальний лик берегині Прапора Миру ( «Мадонна Орифламма»), кличе за собою, вказуючи вірний напрям, «Провідна»: до неї тягнеться спрямований до Світла юнак – він ще на самому початку Шляху і потребує чуйного керівництва і захисту.
І хто прагне знайти правильну Дорогу юнак асоціюється з сучасним людством, яке ще не встало на Шлях істини, однак готове це зробити. Від нас самих залежить, що ми оберемо – суто матеріальні цінності або ж пробудження свідомості. Звичайно, йти «Шляхами духу» нелегко, для цього потрібні мужність і беззастережна віра, але це можливість вийти за межі буденності, доторкнутися устами до Вічності, вдихнути аромат Неземної Любові і Краси.
Скульптор Олексій Леонов – один з тих, хто вибрав цей Шлях. Своєю творчістю він кличе глядачів за собою, надихає і надихає їх, налаштовуючи на сприйняття Високих енергій.

С.В. Колодиева.