Марія, сестра Лазаря. 2005.

Скульптура ідейно виражає благодатний стан самозречення, відданості та повної довіри до Учителя. Скульптору вдалося виразити цей стан в образу Марії, який влучно можна охарактеризувати словами Ісуса Христа: «Господи, нехай буде воля Твоя».  Євангелійський сюжет про Марію, сестру Лазаря, якого воскресив Христос на четвертий день після смерті, – це приклад тієї поведінки, коли людина готова до сприйняття Учителя усією душею, усім серцем сприймає його учення, усією своєю суттю відданна Слову. Історія Марії – історія про те, що Учитель завжди прийде, якщо учень справді готовий.

У Євангелії від Луки розповідається про дві сестри Лазаря – Марту та Марію із Віфанії. Коли до їхнього дому прийшов Ісус, дві жінки прийняли його по-різному: Марія сіла у ногах Ісуса та слухала слова Його із повною довірою, а Марта клопоталася над частуванням. На докір Марти, що Марія не піклується про те, як краще прийняти та накормити дорогого гостя, Ісус відповів, що Марта турбується про численні побутові речі одночасно, а потрібно приділити увагу лише одному. Марія ж обрала головне – благо, що «не відбереться від неї…». У такий спосіб історія ілюструє, як, подібно Марії, зайняти місце біля ніг Учителя.

Інша історія із Євангелія відає про те, як за шість днів до свята Великодня Господь прийшов у Віфанію і був на вечорі з віфанським сімейством у домі Симона прокаженого. Марія, взявши фунт нардового, чистого, дорогого міру, помазала ноги Ісуса і витерла його своїм волоссям на знак своєї високої любові до Нього. Будинок сповнився пахощами міру. На це присутній Іуда Іскаріотський обурився та зауважив, що Ісус, захисник бідних, міг би продати це міро за триста динаріїв і роздати жебракам. Ісус, як рідний Отець, милостиво відповів на це: «Залиш її, вона зберегла це на день поховання Мого», а потім додав: «Істинно кажу вам:  у цілому світі сказано буде про неї, на згадку про те , Що вона зробила». (Mк.14: 9).